«Вот так я обманул одиннадцать мальчиков, пятнадцать девочек и одного очень доброго старичка».
Показаны сообщения с ярлыком цитата. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком цитата. Показать все сообщения
03.06.2016
дилемма заключённых, продажа банкноты
Зачем кому-то платить $50 за банкноту в $20?
Предположим, что банкнота в $20 продаётся на аукционе тому, кто больше заплатит. Правила этого аукциона требуют, чтобы начальная ставка была не менее 50 центов, и следующая ставка должна превышать предыдущую не менее, чем на 50 центов. Когда торг оканчивается, покупатель, сделавший наибольшую ставку, и покупатель, сделавший вторую по величине ставку, должны заплатить свои ставки аукционисту. Затем покупатель, сделавший наибольшую ставку, получает $20, а покупатель, сделавший вторую по величине ставку, не получает ничего. Например, если наибольшая ставка — $11 и вторая по величине ставка — $10,50, победитель получает в сумме $20 − $11 = $9, а догоняющий теряет $10,50. Насколько высоки в среднем будут ставки?
Подобные аукционы хорошо изучены в лабораторных условиях. Хотя диапазон подопытных — от руководителей высшего звена до студентов колледжей, процесс торгов почти всегда один и тот же. После начальной ставки предложения быстро достигают $10, то есть половины продаваемой банкноты. Потом происходит пауза, во время которой, по-видимому, подопытные переваривают факт, что со следующей ставкой сумма двух наибольших ставок превысит $20, в результате чего аукционист сорвётся с крючка. В этот момент покупатель, предложивший вторую по величине ставку в $9,50, неизменно предлагает $10,50, явно предпочитая шанс выиграть $9,50 гарантированной потере $9,50.
В большинстве случаев в этот момент выбывают все участники, кроме двух с наибольшими ставками, и оставшиеся быстро повышают ставки. Когда ставки достигают $20, наступает вторая пауза; на этот раз покупатели, по-видимому, осознают, что даже победитель потеряет деньги. Покупатель, предложивший вторую по величине ставку в $19,50, по понятным причинам не хочет предлагать $20,50. Но рассмотрим альтернативу. Если он выйдет из торга, он гарантированно потеряет $19,50. А если он предложит $20,50 и выиграет, он потеряет только 50 центов. Так что пока он считает, что есть хотя бы маленький шанс, что другой покупатель сдастся, ему есть смысл продолжать. Как только порог в $20 пройден, темп торгов снова нарастает, превращаясь в проверку крепости нервов двух оставшихся покупателей. Обычно ставка успевает достичь $50 до того, как один покидает торг во фрустрации.
Кого-то может соблазнить мысль, что умный и знающий человек должен понимать, что не стоит участвовать в аукционе, правила которого так поощряют дорогостоящее состязание. Но многие подопытные этих аукционов были искушёнными бизнесменами, многие другие получили образование в теории игр и стратегическом взаимодействии. Например, психолог Макс Базерман сообщает, что за последние 10 лет он заработал более $17000, продавая банкноты в $20 своим студентам из программы MBA Школы бизнеса Келлога Северо-Западного университета, которая неизменно считается одной из лучших программ MBA в мире. В течение почти 200 аукционов, суммарная величина двух наибольших ставок никогда не была меньше $39, а однажды достигла $407.
© “Principles of Microeconomics” by Robert Frank and Ben Bernanke
04.02.2016
прощальное любопытство
Перезагрузка правительства вызвала у меня следующую ассоциацию:
Начальство совсем оторвалось и парит в шумной пустоте, распадаясь и сливаясь, принимая то форму облака, то шара, то форму пирамиды. Мы за ним наблюдаем как бы из гроба, с некоторым прощальным любопытством.
источник © Жванецкий
23.10.2015
как спаммер может делать добро
Вручную вычищая спам, обнаружил интересный заголовок. (Я просматриваю сам, потому что фильтр Гугла не всегда работает правильно.) Курсы «Как перестать раздражать людей рекламой». Ну, мне они не нужны, так как я уже знаю, что для этого спаммер должен убить себя об стену. :)
24.07.2015
как США помогали Украине обрести независимость
Буш немедленно обещал помочь. Дальше разговор перешёл на более крупные события, происходящие в то время в СССР. Президент сказал мне, что намеревается поддерживать усилия Горбачёва по сохранению Советского Союза, и хочет услышать моё мнение насчёт того, как лучше ему помочь. Когда я спросил его, почему Америка хочет предотвратить развал СССР, он объяснил, что Горбачёв — это человек, с которым Соединённые Штаты «могут договориться». Буш доказывал, что лучше, чтобы советский ядерный арсенал находился в руках лидера, на которого Америка может положиться, чем под управлением непроверенного главы государства, даже если его изберут демократически. Также президент Буш ясно дал понять, что он уверен, что лучше иметь дело с неизбранным советским лидером, на которого можно положиться в деле сохранения стабильности на земном шаре, чем открыть ящик Пандоры, то есть допустить мировой хаос, который последует за крушением СССР.
Я уважительно сказал президенту, что, по-моему, не возможно, да и не нужно, убеждать литовцев, латышей и украинцев отказаться от независимости, которой они так долго желали и которая вдруг стала возможной. Вместо того, чтобы задавить демократические чаяния этих народов, я предложил, чтобы Америка направила свои силы на то, чтобы помочь им в трудном переходе к демократии. Помогая в этом процессе, доказывал я, Америка заработает благодарность этих народов на многие годы, и в этой новой роли ей будет легче влиять на пост-советский порядок в нужном ей направлении.
Но президент Буш выбрал другой курс. В августе 1991 года он посетил Украину, где произнёс печально известную речь «Котлета по-киевски» (английский) (также можно понять как «трусливый Киев» — примечание переводчика), в которой предостерёг украинцев от поддержки «самоубийственного национализма». Речь произвела совершенно катастрофическое впечатление. Людям, которые через несколько месяцев могли воплотить свою 300-летнюю мечту о независимости, американский президент вдруг посоветовал забыть о ней. Совет президента Буша мало повлиял на результат. Через несколько месяцев после его визита подавляющее большинство украинцев проголосовало за собственную страну. Америка же упустила золотой шанс. Вместо того, чтобы играть роль лидера в историческом переходе этой страны к демократии и соблюсти интересы самой Америки, лидер свободного мира сделал выбор, который оставил его нации наблюдать за происходящим с обочины.
Bush immediately promised to help. Our conversation then turned to the larger events taking place at that time in the USSR. The president told me he intended to support Gorbachev's efforts to keep the Soviet Union together and wanted to hear my opinion on how best to help him. When I asked him why America wanted to prevent the breakup of the USSR, he explained that Gorbachev was a man with whom the United States "could do business." Bush argued that it was better to have the Soviet's nuclear arsenal in the hands of a leader America could rely on than under the control of unproven heads of state, even ones who were democratically elected. President Bush also made it clear that he believed dealing with an unelected Soviet leader who could be counted on to help preserve stability around the globe was better than taking a chance on a Pandora's box of international chaos opening up in the wake of the USSR's collapse.
I respectfully told the president that in my view nothing could or should be done to convince Lithuanians, Latvians, and Ukrainians to reject the independence they had craved for so long and which was now finally within their reach. Rather than attempt to thwart the democratic will of these peoples, I suggested that America focus its efforts on helping all parties manage the difficult transition to democracy. By facilitating this process, I argued, America would earn the lasting appreciation of those peoples and also be in a better position to address its own concerns about what might happen in a post-Soviet order.
But President Bush chose a different course. In August X99i, he traveled to the Ukraine where he delivered his notorious "Chicken Kiev" speech, in which he urged Ukrainians not to support a "suicidal nationalism." The speech was an unmitigated disaster. A people who were only months away from realizing their 300-year-old dream of independence were being told by the American president to forget about it. In the end, it made little difference to Ukrainians what President Bush thought. A few months after his visit, the overwhelming majority of them voted to have a country of their own. America had missed a golden opportunity. Instead of playing a leading role in the country's historic transition to democracy and at the same time securing many of America's own interests, the leader of the free world had instead chosen a course that left his nation watching from the sidelines.
© Natan (Anatoly) Sharansky, Ron Dermer. «The Case For Democracy — The Power of Freedom to Overcome Tyranny and Terror».
11.03.2015
стадное чувство
— У него сильно развито стадное чувство.
— А что это значит?
— Склонность к жестокости, паразитизму, разрушению и, главное, к самоутверждению.
© «Хористы»/«Les Choristes»/2004
Прямо про русских сказано. :)
21.01.2015
говногрейд
Ухудшение до уровня говна. От русского «говно» и английского «grade» (постепенно меняться).
17.12.2014
реформы в Украине
Мне ничего не остаётся, как прибегнуть к террору. Настоящим письмом я провозглашаю первый день Террора. Отныне Порт-Бэрдок уже не под властью королевы, передайте это вашему начальнику полиции и его шайке, — он под моей властью, под Властью Террора. Нынешний день — первый день первого года новой эры — эры Невидимки. Я — Невидимка Первый. Сначала моё правление будет милосердным. В первый день будет совершена только одна казнь, для острастки, казнь человека по фамилии Кемп. Сегодня смерть настигнет этого человека. Пусть запирается, пусть прячется, пусть окружает себя охраной, пусть оденется в броню, если угодно, — смерть, незримая смерть приближается к нему. Пусть принимает меры предосторожности: тем большее впечатление его смерть произведёт на мой народ. Смерть двинется из почтового ящика сегодня в полдень. Письмо будет опущено в ящик перед самым приходом почтальона — и в путь! Игра началась. Смерть надвигается на него. Не помогай ему, дабы смерть не постигла и тебя. Сегодня Кемп должен умереть.
Герберт Джордж Уэллс. «Человек-невидимка».
19.11.2014
коммунистический империализм
У Деникина к тому времени сложилось убеждение, с которым он прожил два оставшихся года и унёс с собой в могилу.
Он считал, что советская внешняя политика после конца войны, с большевистской оккупацией соседних государств, своим методом террора и порабощения, восстанавливает понемногу весь мир против СССР (и против России), что эта политика коммунистического империализма, провокационная и угрожающая в отношении к бывшим союзникам, грозит в случае военного столкновения с ними обратить в прах всё, что достигнуто патриотическим подъёмом и кровью русского народа. Он считал, что в случае новой войны Россия благодаря советской агрессии окажется буквально одна против всех. И потому он ожидал, если, конечно, не от эмиграции вообще, то во всяком случае от участников белого движения, что они проведут резкую грань между Россией с её национальными интересами и советским империализмом.
Дмитрий Лехович. «Белые против Красных. Судьба генерала Антона Деникина».
08.11.2014
эффективные HR-технологии
В качестве примера эффективных HR-технологий, выработанных и проверенных на практике, можно привести попавшуюся мне книжку под названием «Допрос военнопленных», подготовленную генерал-майором Суриным С. И. под редакторством генерала армии Захарова М. В. :)
В данной книге приведены исключительно российские HR-разработки 65-летней давности, которые не потеряли своей актуальности и в наше время. Можно сказать ещё больше. Книжка «Допрос военнопленных» — это пособие, которое должно являться настольной книгой любого практикующего HR-менеджера вместо той туфты, которую «гонят» современные «специалисты» типа Светланы Ивановой и прочие деятели.
Павел Геннадьевич Попов. «Офисный планктон: как поиметь работодателя».
Истина, она в простоте.
04.11.2014
демократия не работает без поиска истины
Однако мы должны понять, из каких элементов состоит определение открытого общества. В дополнение к привычным атрибутам либеральной демократии — свободным выборам, разделению полномочий, власти закона и так далее — требуется наличие электората, настаивающего на соблюдении определенных стандартов честности и правдивости.
Джордж Сорос. «Первая волна мирового финансового кризиса».
30.10.2014
идеологический проект
В отношении отсутствия чертежей и плана коммунизм посрамлён и превосходит Вавилонскую башню, и боюсь, что в будущем слово «коммунизм» останется лишь нарицательным понятием взамен Вавилонской башни.
Анатолий Васильевич Кузнецов. «На «Свободе». Беседы у микрофона. 1972—1979».
Так и случилось. Я в одном американском сериале слышал: «Это как коммунизм. В теории хорошо, а на практике не получается». :)
18.09.2014
торговаться перед расстрелом
Материалы о поправке Джексона тоже были получены из двух источников: МИДа и Министерства внешней торговли. Из МИДа, кроме её текста и юридических комментариев к нему, — протоколы всех заседаний комиссии Конгресса и комитетов Сената, обсуждавших поправку. Интересно, что против неё выступали капиталисты, руководители крупнейших концернов, мечтающие о торговле с СССР, а за — профсоюзы, различные общественные организации. Какая-то классовая солидарность наизнанку…
Натан Борисович Щаранский. «Не убоюсь зла».
Для тех, кто не в курсе. Поправка Джексона — Вэника — это аналог современных санкций против России.
05.08.2014
обоснование запрета эмиграции из СССР
Революционная логика.
А что с правами человека? Прежде всего мы должны заботиться о правах советских людей, а не перебежчиков, Я хочу жить в социалистическом государстве, хочу, чтобы дети мои жили при коммунизме, хочу, чтобы и другие народы — например, народ Анголы, — которые стремятся к той же цели, могли осуществить свою мечту. Каждый же, кто уезжает из социалистического государства в капиталистическое, ослабляет наши позиции и уменьшает тем самым шансы моих детей жить в коммунистическом обществе. Так зачем же мне подрывать мои собственные права и права моих детей?
© Натан Борисович Щаранский. «Не убоюсь зла».
05.05.2014
цитати з книги Дмитра Яроша
Цитати з книги Дмитра Яроша «Українська революція: XXI століття» (обережно, трафік!).
Цей невеликий ліричний відступ наводжу для того, щоб було зрозуміло, що режим внутрішньої окупації продукує саме таких „лідерів” – маріонеток різних світових антиукраїнських центрів. Ці кадри здатні на одне: набивати собі кишені та тримати у політичному дурмані український народ, щоб не заважав їм та їх ляльководам творити свої чорні справи.
Антихристиянським інструментом у руках тих, хто продав свою душу дияволу, є ще один „великий калібр”, який активно використовується, особливо останнім часом. Це сексуальні збоченці – гомосексуалісти – які, маючи тісні зв’язки з провідними політиками, самі роблять політичні кар’єри або ж впливають на прийняття антихристиянських рішень законодавчими та виконавчими владними органами різних країн світу. Не є винятком тут й Україна.
Активна пропаганда содомії та лесбійства через телебачення та Інтернет за повного сприяння влади, так звані „гей-тусовки” та „гей-марші”, відкриття нічних та денних клубів збоченців, широко розрекламовані презентації фільмів про виродженців – це далеко неповний перелік тих дій, що кидають виклик Богові, який знищив Содом і Гоморру, та кличуть всіх християн вогнем і мечем викорінювати цю скверну.
Не говорю тут про різні парламентські партії, блоки, фракції – бо це й є формотворчі сегменти режиму внутрішньої окупації. Це саме їх лідери, обслуговуючи інтереси ворожих українській нації сил, нав’язують нам „партійщину” як приклад „демократії” та „свободи”, це саме вони запалюють ті „болотні вогні”, що заводять наш народ у трясовину космополітизму, соціалізму, комунізму, лібералізму та інших сатанинських похідних від цих матеріалістичних доктрин.
Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов абсолютно правильно розставив акценти у цьому питанні: „Світогляд замість партійних параграфів; віра замість знання; непомильність і виключність замість компромісу; культ одиниці й активної меншості замість маси і пасивної більшості; прозелітизм замість підпорядкування „волі народу”; суворість до себе й до інших замість гуманізму; ідеалізм замість погоні за мандатами і схиляння перед юрбою; нарешті цілком інші форми організаційні…” Такий підхід – це наша, українська зброя!
„Нам пєсня строіть і жить памагаєт” – ці слова відомої брехливої радянської пісні сьогодні Росія може перефразувати: російська пісня допомагає Кремлю збивати докупи колишні свої колонії. Використовуючи проти співочої української нації свої дешеві „попсові” та „шансонові” скигління, пропагуючи содомітську „культуру” Моісеєвих, Пенкіних та їм подібних, Росія тим самим викликає у старшого покоління ностальгію за втраченою молодістю, а у молодого вбиває інстинкт національного самозбереження, нейтралізує той, згаданий вже код „Свій-Чужий”, примітивізує та люмпенізує українську молодь. До того ж, завдяки масовому напливу російської музики в Україну, все важче пробитися через непрохідні псевдокультурні імперські хащі якісному і справді висококультурному українському музичному продукту.
Масована атака російської „попси” боляче ранить і українські популярні співи, перетворює їх на малоцінні римовані набори слів під непрофесійний музичний супровід. А додайте сюди всі ці неукраїнські „Фабрики зірок”, антинаціональні псевдофестивалі, „пошук пісенних талантів” для російського агітпропу… Битву у цій сфері поки що виграє Імперія: недарма ж переможеці та найпопулярніші артисти Росії – вихідці з України, які працюють на розвиток імперії.
Глобалізм – ворог людства
Імперське минуле більшості провідних країн європейського континенту тягне їх на дно. Масова багатомільйонна міграція, що не припиняється, продовжує розчиняти англійців, німців, французів, іспанців, італійців тощо поміж вихідцями з Африки та Азії. Атеїзм та ісламізація перетворюють християнські народи на релігійно невизначене населення та вбивають душу європейців. Всілякі „ліві” владні й опозиційні партії активно пропагують та культивують содомію, розпусту, наркоманію, легалізують евтаназію та вбивство дітей – аборти, намагаються узаконити та активізувати псевдонаукові дослідження – клонування тварин і людей. Європа поступово, але впевнено втрачає своє лице, перетворюючись на жахливу нелюдську потвору.
Євросоюз використовується антихристиянськими та антиєвропейськими силами теж на повну. Стирання кордонів та відмінностей між народами руйнує традиційні європейські нації та їх державні утворення. Євросоюз все більше нагадує інший Союз – радянський. Тільки в СРСР панував тоталітаризм комуністичний, а тут бере всю повноту влади у свої руки тоталітаризм ліберально-демократичний.
На культурній ділянці третього антиукраїнського фронту нас опрацьовують „літератори”-постмодерністи (до речі, багато хто із них справді має українське походження, а їхній духовний гуру – Грабович чомусь уперто видає з себе українця). Захід, як завжди, намагається „загрібати жар чужими руками”, а тому наймає собі на службу усіляких андруховичів, жаданів і карп, які, опромінившись західним постмодернізмом, виливають на українців відра своїх псевдолітературних помиїв, видаючи їх за загальнолюдські цінності та вершини гуманістичного світогляду людини. Насправді ж їх писанина є однозначно антихристиянським та космополітичним чтивом, типовим виявом культурного імперіалізму, що стоїть в одному ряду із „творіннями” широковідомого сатаніста Дена Брауна і йому подібних інших писак.
Очевидним злом є й усілякі поганські та атеїстичні співи відомих західних „артистів”, що не сходять з екранів телевізорів та ефіру радіостанцій. Пісенної творчості українців вчать фестивалі типу „Євробачення”, де регулярно займають провідні місця або різноманітні збоченці, або сатаністи, або ті, що ставляться „толерантно” до перших і других. Через більшість пісень та відеокліпів, що закидаються в Україну із Заходу, нам нав’язується сексуальна розпуста, аморальний спосіб життя, культ споживацтва, шизоїдний матюкливий реп та інші культурні наркотики.
Підтримує таку чужинську експансію на нашу землю й голлівудська кінофабрика, що штампує для світу і українців свій безкультурний продукт. Можна з упевненістю говорити про те, що за декілька останніх десятиліть з Голівуду до нас дійшла лише дещиця фільмів, у яких прославляється християнство, національні та лицарські чесноти, справжні людські почуття. Сучасні творці кінопродукції ставлять на зовсім протилежні речі: кров, секс, бруд. Саме вони переповнюють телебачення та кінотеатри. Все активніше експортується цей вид зброї масового ураження з території США і в Україну.
Живий національний організм потребує чітких визначень та ідеологем, тим більше така потреба існує для Національного ордену. Не може бути двох думок там, де вони не тільки непотрібні, але й шкідливі. Оманливому гуманістичному демолібералізму та брехливому плюралізму ми протиставляємо вічні Істини, що не потребують жодних дискусій. Ми переконані у нашій правоті і здатні переконати у цьому інших!
Бог: Метою людського існування є наближення до Бога – інакше людина, суспільство, держава деградують, вироджуються і занепадають.
„Дорога до Бога лежить через Батьківщину” (Ю.Вассиян). Саме віра в Бога стимулює нас до боротьби за Свободу та національну державність України. Бо поневолений, обездуховлений і бездержавний народ приречений виконувати не Божу волю, а волю тих „вовків в овечих шкурах”, які паразитують на його крові та поті, формують не національно-релігійну, а рабську свідомість та мораль народу і ведуть цей народ до виродження і небуття. Без утвердження і культивування релігійної свідомості та моралі неможливе національно-духовне відродження, розвиток і гарантоване майбутнє української нації. Той, хто пропонує українцям щось інше, – або політичний невіглас, або політичний шахрай, але неодмінно – мимовільний чи свідомий, явний чи замаскований слуга сатани.
Духовні семінарії мають відродити войовничу християнську вдачу українських священиків, стати центрами лицарської духовності, кадровою базою для відродженої єдиної Христової Церкви. Ця підготовка українського кліру має вестися у одному напрямі – оголошення та проведення переможного Хрестового походу за відродження Християнської України і Європи, проти сил світового зла. А націоналістичний Орден має брати у цьому безпосередню участь – як ідейну, так і кадрову: ми підготуємо для Церкви кандидатів у священики.
Антиукраїнські партійні функціонери; наркобарони і наркодилери; сутенери; власники і директори підприємств, що не виплачують робітникам заробітну платню та поводяться з ними, як з бидлом; видавці та розповсюджувачі антихристиянської та антиукраїнської книжкової та іншої друкованої продукції; власники та працівники електронних та друкованих ЗМІ, що ведуть антиукраїнську пропаганду; писаки-постмодерністи, що десакралізують українські святині; агресивні збоченці-гомосексуалісти – це ті асоціальні категорії населення, що потребують каяття, сповіді, покути та виправлення. Помолімося за їхні грішні душі…
